У стінах цього храму проходили вишкіл і перші покоління київських будівничих та малярів, які навчалися тут не лише маловідомої їм раніше техніки кам’яного будівництва, новим ремеслам і мистецтвам, а й вмінню наділяти створені форми новими культурним сенсами, а також передавати набуте знання та досвід своїм наступникам. Це стало запорукою входження східнослов’янського світу до кола носіїв європейської цивілізації, а також дало поштовх до осмислення та цілеспрямованого розвитку власної культурної традиції. Створювався Софійський собор як центр Київської митрополії і головний храм Руської держави, у ньому інтронізували митрополитів, збирали собори єпископів, затверджували церковні закони, тут князі сідали на Київський стіл, тут вони приймали іноземних послів, укладали угоди. При соборі велося літописання, існував скрипторій, була заснована бібліотека. Під склепіннями Софії, можливо, уперше прозвучало «Слово про закон і благодать». У ньому митрополит Іларіон – автор цього видатного церковно-політичного твору витлумачував нещодавно охрещеним киянам основи християнського світобачення та сенс світової історії, визначивши в ній одне з чільних місць Руській землі.